Дивись на світ очима серця…
Пролунав останній на сьогодні дзвінок із уроків. Пустішають кабінети, коридори, тиша поступово заповнює приміщення, витісняючи шум із навчального закладу на подвір’я. Розходяться, роз’їжджаються додому учні та працівники Рокитнянського професійного ліцею, що на Київщині. Виходжу і я разом із кількома викладачами. Галас, метушня в дворі… Серед цієї багатоголосої, різнобарвної сім´ї погляд зупиняється на маленькій дівчинці ( мабуть, із сусіднього будинку ), яка на подвір’ї ліцею гралася з котеням.
– О, це ніби себе бачу в дитинстві, – посміхнулася викладач української мови та літератури Касіч Наталія Миколаївна, – теж любила гратися з котенятами. І потекла розмова – спогади дитячих літ…Про вкрите споришем подвір’я хати, що на Вінниччині, в якій пройшли дитячі роки, про дідуся й бабусю, які виховували її, про те, як вони частенько брали маленьку внучку на свою роботу – в школу, про перші відчуття від пізнання вчительської професії…
« Всі ми родом із дитинства», – писав Екзюпері. І це безперечний факт. Як рідна земля магнітом тягне до себе людину, так і дитинство манить до себе людську пам’ять.
– Я пам’ятаю те хвилювання й досі( а було мені тоді, може, років 5-6 ), коли заходила з дідусем в клас, як зацікавлено роздивлялися мене учні ( адже це прийшла внучка шанованого в селі вчителя – математика ), як сідала біля нього за вчительським столом. Було водночас і хвилювання, й гордість, і , мабуть, саме в ці хвилини й формувалася в свідомості відповідь про вибір майбутньої професії, – ділиться своїми спогадами викладач.
Життя іде і все без коректур,
І час летить, не стишує галопу…
Майнули шкільні роки, навчання на філологічному факультеті Переяслав – Хмельницького державного педагогічного інституту, і ось уже 20 років поспіль іде Наталія Миколаївна тією педагогічною нивою, на яку вивів її, маленьку, дідусь. Вінниччина й Київщина – дві області-сусідки – волею долі стали для неї найзначимішими в житті : перша вивела її в світ, а друга – в люди.
Педагогічну діяльність Наталія Миколаївна розпочала в Рокитнянському професійному ліцеї в 1994 році, відразу по закінченню навчання. І так рік за роком, крок за кроком збирала зернята педагогічної майстерності , які до цього часу дали добрий врожай : викладач має вищу категорію, педагогічне звання
«старший викладач», нагороджена нагрудним знаком «Відмінник освіти України», грамотою Міністерства освіти України, очолює методичну комісію загальноосвітніх предметів, входить у склад обласної комісії з перевірки та оцінювання олімпіадних і конкурсних робіт учнів професійно-технічних закладів Київщини з української мови та літератури. Її кабінет нагороджений Дипломом 2 ступеня обласного конкурсу кабінетів української мови та літератури серед професійно – технічних навчальних закладів Київщини, а учні щороку посідають призові місця. За активну громадянську позицію нагороджена грамотами Рокитнянської районної держадміністрації.
А починалося все не так уже й легко. Робота в професійно-технічних закладах має свою специфіку : значний відсоток учнів із низькою мотивацією навчання, які загальноосвітні предмети сприймають як другорядні, пояснюючи це тим, що прийшли до нас , перш за все, здобувати професію. Від цього й відсутність зацікавленості, неуважність на уроках, небажання вдосконалювати знання. А ще немало учнів із неблагополучних сімей, у яких формування свідомості відбувається під впливом асоціальної поведінки батьків. Працюючи з такими дітьми , педагог повинен бути актором і грати відразу кілька ролей : вчителя, вихователя, товариша, психолога, й навіть мами чи тата. Про це знає педагогічний колектив із чималим досвідом роботи. А для молодого викладача нелегкі реалії відкривалися з кожним днем.
– Що відклалося у вашій пам’яті про початок педагогічної діяльності ?
– Важко давалися мені перші професійні кроки, тому що потрібно було не лише дати знання з предмета, а й уміти переконати в необхідності цих знань для кожного; вміти складні речі пояснити простими словами, зацікавити своїм предметом; поєднувати навчання з вихованням тощо. Нелегкі завдання для незначного досвіду роботи, коли учні ще не сприймають тебе як наставника, бо надто молода. Важко було ще й тому, що мала малесеньку дитину ( синові було лише 2 місяці, як пішла працювати ) і, як наслідок, – катастрофічну нестачу вільного часу. Ці всі труднощі не давали швидко знайти ту єдину дорогу до дитячої душі. Були й хвилини розпачу, незадоволеності й собою, й роботою. Але постійно повторювала собі, що тільки той осилить гору, хто йде вгору.
Час ішов, потроху втягувалася в педагогічну професію й твердо вірила, що найкращі ліки від негараздів – це оптимізм та наполеглива праця. Крихта за крихтою збирала та укомплектовувала тематичні папки, матеріали педагогічного досвіду, ретельно добирала методи роботи, щоб сформувати позитивну мотивацію навчання. З досвідом роботи прийшло розуміння того, що для сучасних дітей час вимагає стати, перш за все, вчителем – порадником, другом, бо ще В. Сухомлинський казав: « Справжній педагог той, хто не забуває, що й сам колись був учнем». Треба бути вчителем, який старається віднайти в коловерті уроків вільну хвилину для душевної бесіди з учнями, допомогти у вирішенні їхніх проблем, поспівчувати, похвалити, дати відчути свою значимість. І така поведінка з учнями край необхідна, адже це не секрет, що вони будуть із більшою уважністю слухати того викладача, який їм близький та приємний як людина. Так потроху вимальовувався мій власний стиль роботи з учнями. Всі знають, що будь-яка рослина погано росте й плодоносить без підживлення. Що ж означає це слово? А не що інше, як допомога рослині. Така ж допомога край необхідна й дітям, які знаходяться в стадії росту й формування як особистості.
– А в чому ж вона полягає?
– Я завжди пам’ятаю повчання М. Добролюбова: « Ви для дитини, а не вона для вас, ви повинні пристосуватись до її природи, до її духовного стану». Тому, на свої уроки я стараюся дивитися очима учнів. Процес становлення особистості ( під цим розуміється й вибір життєвого шляху й утвердження загальнолюдських цінностей) повинен обов’язково бути вмотивований. Для чого потрібно вчитися, що дають знання кожній людині, чому не можна так поводитися, як потрібно прожити життя і подібні питання , які виникають у підлітків, не можна залишати без відповідей. Якщо немає відповіді, реального прикладу – не буде й мотивації дослухатися до повчань.
На уроках літератури цей принцип втілити легко. Стараюся вести урок одночасно і як викладач, і як старший товариш, що повчає ненав´язливо, наводячи приклади із життя, часто й свого особистого, долучати почуття до процесу навчання. Наприклад, вивчення « Кайдашевої сім´ї» починаю зі щирої бесіди з учнями про їхню сім´ю, розповідаю про свою родину, зокрема, про особливості стосунків « невістка – свекруха». Така душевна бесіда зближує викладача з учнями й націлює на приємний процес вивчення предмета. Керуюсь таким принципом: корисне плюс цікаве дає найкращу мотивацію навчання. Після вивчення кожного твору обов´язково даю завдання на розвиток мислення, без якого аж ніяк в самостійному дорослому житті.
– Так, уроки літератури – це благодатна нива для педагогічної творчості. А як же з уроками мови ? Там уже душевні бесіди не допоможуть підвищити результативність. Як там ви долучаєте почуття до процесу навчання ?
– Авжеж, з мовою трохи складніше. Помітила, що завдання, які даються в підручниках, здебільшого не викликають в учнів ніяких емоцій. А як можна заставити працювати з тим, що їм не цікаво? Вирішила виправити ситуацію. Почала шукати матеріали, які заінтересували саму : з географії, історії, біології, етнографії; повчальні історії, притчі. До них складала завдання. Провела пробні уроки – і побачила результат : байдужість в учнів змінилася на зацікавленість.
– А що ж то за вправи такі?
– Один приклад наведу:
Вправа 1
Тема. Культура мови та мовлення. Мовленнєвий етикет.
ТЗН : проектор.
Завдання
Ознайомитися з текстом, вказати на помилки, вмотивовано відредагувати.
Мікрофон
Прочитати відредагований текст уголос, дотримуючись відповідного темпу оповіді та інтонації.
Робота в групах
Замінити речення з прямою мовою на непряму.
Мозковий штурм
Як ви думаєте, для чого люди вітаються один з одним? Що закладено у вітаннях?
Домашнє завдання
Скласти листівку – побажання товаришу.
Способи вітатися в різних країнах
Росія, Україна, Білорусь. Люди при зустрічі бажають один одному здоров’я і міняються дружнім рукостисканням.
Німечина. До 12 дня говорять “Добрий ранок”, з 12 до 17 – “Добрий день”, після 17 “Добрий вечір”.
США. Питання “Як справи”. Відповідь: “Все відмінно!”навіть якщо далеко не все відмінно. Сказати “погано” це верх неприлічності.
Малайзія. Питання: “Куди ти йдеш?”. Відповідь: “погуляти”.
Ізраїль. Люди один одному говорять “Світ вам!”
Іран. Люди один одному говорять “Будь веселим!”
Гренландія. Люди один одному говорять “Гарна погода!” навіть якщо за вікном мінус 40 градусів і дме сирий вітер!.
Франція. При зустрічі і прощанні в не офіційній обстановці прийнято цілуватися стосуючись один одного щоками по черзі і посилаючи в повітря від одного до п’яти поцілунків.
Італія. Люди один одному говорять Чао!.
Країни латинської америки. При зустрічі прийнято обніматися навіть якщо це мало знайомий або зовсім незнайомий людина.
Лапландія (регіон у Фінляндії Швеції і Норвегії). При зустрічі люди труться один об одного носами.
Японія. При зустрічі люди кланяються одним з трьох видів поклонів: най нижчим, середнім з углом в 30 градусів, або легким.
Китай. При зустрічі люди кланяються з витягнутими уздовж тіла руками.
Індія. Люди на знак вітаня руки складають до купи і шанобливо претискують їх до грудей.
Арабські країни. При зустрічі люди зхрещують руки на грудях.
Самоа (острівна держава в Тихому – Океані). При зустрічі люди обнюхують один одного.
Тибет (регіон в Китаї). При зустрічі люди знімають головний убір правою рукою, а ліву руку закладають за вухо і висовують язик.
Зулуси (негроїдний народ в ЮАР). При зустрічі вигукують “я тебе бачу!”.
В деяких індіанських племен в Америці при зустрічі треба сісти навпочіпки. Така поза вважається най миролюбнішою.
Монголія. При зустрічі люди говорять один – одному чи “Здорова ваша худоба”.
– Подібні вправи роблять процес вивчення предмета емоційнішим. А коли на уроках буде цікаво, тоді й знання поглинатимуться з апетитом. І хоч не всі мають однаковий рівень зацікавленості, та й не всі подружаться з мовою, однак, я впевнена, що той матеріал зробить свою корисну для загального розвитку справу, розширить кругозір та й необхідність читати, про щось нове дізнаватися в учнів не зникне.
Підтримується цікавість до предмета, розвиваються громадянські почуття, патріотичність учнів і в позаурочний час. Викладач розробляє власні сценарії виховних заходів, концертів, літературних вечорів. Так, до відзначення Шевченківських дат викладач провела захід , в якому взяли участь не лише учні ліцею, а й учні шкіл Рокитнянського району, музичної школи та учасники хореографічного й театрального гуртків. Захід районного рівня був високо оцінений райдержадміністрацією , а викладач нагороджена Почесною грамотою .
І знов курличуть журавлі, проводжають літо білими ключами, і знов черговий навчальний рік набирає своїх обертів. Осінь, зима…круговорот уроків та виховних годин, контрольних й олімпіадних робіт, невдячних учнів і проблемних ситуацій ( така, на жаль, реальність), а також зародження нових ідей, планів, мрій.
– Я впевнена, що все задумане вами здійсниться. Адже поряд – ваші вірні помічники: відповідальність, працелюбність й щире бажання постійного вдосконалення. Багато вже досягнуто, і з висоти досвіду що б ви порадили молодим викладачам ?
- Мені дуже подобаються одні слова, їх я й адресую педагогам – початківцям:
Візьміть промінь світла
І спрямуйте його туди,
Де панує темрява…
Візьміть усмішку
І подаруйте її тому,
Хто так її потребує.
Візьміть доброту
І явіть її тому, хто сам
Не вміє віддавати.
Візьміть віру
І віддайте кожному,
Хто не має її.
Візьміть любов
І несіть її всьому світові.
А ще – навчіться дивитися на світ очима серця !
Методист ДПТНЗ « Рокитнянський професійний ліцей»
О. Липовенко