Бібліотечний урок

БІБЛІОТЕЧНИЙ      УРОК

до Всеукраїнського дня бібліотек

«УЧІТЕСЬ, ЧИТАЙТЕ І ЧУЖОГО НАУЧАЙТЕСЬ, І СВОГО НЕ ЦУРАЙТЕСЬ»

 Кожен з нас з душевним з хвилюванням пригадуємо прочитані книги, і ті, з якими знайомили і читали нам рідні ще з раннього дитинства – чудові українські казки, які вчили нас мудрості, милосердя, в яких добро завжди перемагало зло. Це казки Андерсена і Гофмана, братів Грімм і Івана Франка, Лесі Українки і М. Коцюбинського та багатьох інших казкарів світу. Вони вперше відкрили нам красу життя, творчості, любові до живої природи.

Весь час книга іде поруч з нами, розкриваючи таємниці буття, чарівний світ краси, добра, високих ідей і роздумів. З дитинства книга стає нашим найкращим другом і порадником, надихає на творчу працю, досягнення наших мрій, здійснення бажань.

Великий український поет І.Я. Франко писав:

«КНИГИ – МОРСЬКА ГЛИБИНА,

ХТО В НИХ ПІРНЕ АЖ ДО ДНА,

ТОЙ, ХОЧ І ТРУДУ МАВ ДОСИТЬ,

ДИВНІЇ ПЕРЛА ВИНОСИТЬ…»

Книга завжди була і буде джерелом знань, найкращим другом людини. «Дивнії перла», які ми виносимо з книги – це результат вашої роботи з нею. У школі, у ліцеї, вивчаючи той чи інший предмет, ви працюєте з підручником. А чи знаходите час, любі друзі, щоб прочитати додаткову літературу по темі, яка вивчається? Чи є бажання прочитати ті твори поетів, письменників, які рекомендовані навчальною програмою? Читаєте? Ні! І дуже прикро, що сьогодні читацький рівень порівняно з минулими роками, набагато знизився. Раніше ми говорили про те, що українці одна з найбільш читаючих націй у світі. Сьогодні, на жаль, ми так сказати не можемо. Читаність знизилась і набагато. Це підтверджують різні соціологічні опитування. А отже, знизилась і наша грамотність, обізнаність, а найстрашніше – збіднюється наш духовний світ, що веде до духовного занепаду, деградації нації. А це страшний незворотній процес, наслідки якого неважко передбачити. Людина, яка не знає свого коріння, історії свого народу легка здобич для ворога: такою людиною легко управляти, бо в неї нема своїх принципів, переконань, свого внутрішнього стержня. Такою людиною легко маніпулювати, шляхом підкупу або шляхом обіцянок. Це легковірні люди, які живуть одним днем, не здатні брати відповідальність за майбутнє своєї країни, а значить, і своїх дітей, внуків.

Дорогі друзі, ми будуємо нову демократичну державу. Нам всім зараз тяжко економічно, політично, але найстрашніше для нашої держави – це криза духовності. Адже основа кожної держави – це ми, люди, які творять матеріальні і духовні цінності, які є носіями всього культурного світопорядку. І якщо ці люди не матимуть своєї культури – держава рано чи пізно припинить своє існування. Сьогодні вкотре постає питання виховання підростаючого покоління, тобто вас, шановні друзі, гармонійного виховання.

Це передбачає органічну єдність інтелектуальних, фізичних, моральних, естетичних, трудових нахилів молодої людини. Для цієї мети у нас є прекрасна матеріальна база, на якій перше місце відводиться самоосвіті, самовихованню.

Починаючи з часів Г. Сковороди, І Котляревського, Т.Шевченка і до сьогодні нас оточують неповторні твори класиків світової літератури, і української, як її складової. Нам всім відомо скільки утисків за свою історію зазнала українська мова та література. Розстріляним відродженням стало відродження укр. літ-ри у 20-30 роки. У повоєнні роки почались програмні компанії спрямовані проти Ю. Яновського, П.Панча, О.Довженка, в. Сосюри, яким закидали звинувачення у націоналізмі, тобто любові до рідної України , а не до СРСР та КП.

У 50-60 роки на суспільно-політичну арену вийшла плеяда інтелігенції-шестидесятників, представниками яких були Василь Стус та Василь Симоненко, Теліга та Ліна Костенко, Григір та Григорій Тютюнник та багато інших. На поетів та письменників заводилися персональні справи, проводилися арешти, репресії, їх чекали виселки та концтабори, зокрема горезвісний ГУЛАГ. Навіть на роман О. Гончара «Собор», який закликав берегти собори наших душ, були гоніння та заборона видавати цей твір.

Та не дивлячись на все це – література живе. Сьогодні ми маємо змогу вивчати спадщину поетів та письменників, які боролися за існування рідного слова, за чистоту рідної мови, за право знати історію рідного краю. Душа їх боліла за долю рідної України і її народ.

Так В. Симоненко писав:

НАРОД МІЙ Є! НАРОД МІЙ ЗАВЖДИ БУДЕ ,

НІХТО НЕ ПЕРЕКРЕСЛИТЬ МІЙ НАРОД!

Сьогодні, в наш неспокійний, буремний час ці слова актуальні як ніколи.

Не можна не згадати творчість нашого національного духовного поводиря –Т. Г. Шевченка, який ще 200 років тому сказав своє віще слово:

УЧІТЕСЬ, ЧИТАЙТЕ,

І ЧУЖОМУ НАУЧАЙТЕСЬ, ІСВОГО НЕ ЦУРАЙТЕСЬ,

БО, ХТО МАТІР ЗАБУВАЄ, ТОГО БОГ КАРАЄ,

ТОГО ДІТИ ЦУРАЮТЬСЯ В ХАТУ НЕ ПУСКАЮТЬ …

Поет говорив, що немає на світі другої України, немає другого Дніпра, засуджував сучасників за те, що вони всі мови слов’янського люду знали, а своєї рідної цурались, що історію знали так, як розкаже німець. Шевченко закликав вивчати історію свого народу, своєї України, знати «Хто ми? Чиї сини? Яких батьків?», жити в мирі, дружбі, братерстві. Для нас це настанова. А щоб жити краще, потрібно багато працювати, вчитися, знати. Ми повинні вивчати і переймати кращий досвід зарубіжних країн, плекаючи своє.

Зараз ми дивимося безліч зарубіжних фільмів: бойовиків, тріллерів, детективних розслідувань, пригод, які ні розуму, ні серцю нічого не дають, а навпаки вселяють почуття страху, навіть жаху, тривоги, що веде до занепаде духу людини, до її деградації. Ця низькопробна продукція показується за кордоном на особливих каналах і лише певні соціальні прошарки знаходять сенс у перегляді такої низькопробної кінопродукції. Адже всесвітній кінематограф має багато чудових кінокартин, особливо екранізація високохудожніх творів.

А що варті сучасні ритми і так звана музика, яку важко і музикою назвати ( хеві метал, важкий рок та інше). Це вульгарно-естетичні зразки масової культури, які за кордоном звучать у специфічних клубах сумнівної репутації.

Кращі концертні зали у всьому цивілізованому світі віддано найкращим зразкам мистецтва різних жанрів.

Ми повинні виховувати свої художньо-естетичні смаки, вивчаючи кращі зразки світової культури. Це процес тривалий. І ніхто нам не допоможе, якщо ми самі цього не будемо прагнути.

Арсенал кращої світової культури, починаючи з часів античності і до наших днів допоможе нам розвинути найкращі художні смаки та здібності, навчить розуміти прекрасне, спілкуватися з людьми, творити добро.

Вам, дорогі друзі, належить майбутнє, вам будувати майбутню Україну, творити її матеріальну і духовну культуру.

Досягти цього можна лише наполегливою працею, пошуками свого місця в житті. А в цьому вам зможе допомогти самоосвіта, в якій центральне місце посідає книга. Бо «читання – це труд, творчість, самовиховання своїх духовних сил, волі»,- говорив відомий український письменник і педагог В. О. Сухомлинський.

Тож більше читайте, любі друзі, творіть себе – людину майбутнього.

20171127_172723