ЗАКОН УКРАЇНИ
Про освіту
(Прийняття від 05.09.2017. Набрання чинності 28.09.2017 )
https://osvita.ua/legislation/law/2231/
Стаття 55. Права та обов’язки батьків здобувачів освіти
1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Батьки мають рівні права та обов’язки щодо освіти і розвитку дитини.
2. Батьки здобувачів освіти мають право:
захищати відповідно до законодавства права та законні інтереси здобувачів освіти;
звертатися до закладів освіти, органів управління освітою з питань освіти;
обирати заклад освіти, освітню програму, вид і форму здобуття дітьми відповідної освіти;
брати участь у громадському самоврядуванні закладу освіти, зокрема обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування закладу освіти;
завчасно отримувати інформацію про всі заплановані у закладі освіти та позапланові педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні заходи, дослідження, обстеження, педагогічні експерименти та надавати згоду на участь у них дитини;
брати участь у розробленні індивідуальної програми розвитку дитини та/або індивідуального навчального плану;
отримувати інформацію про діяльність закладу освіти, у тому числі щодо надання соціальних та психолого-педагогічних послуг особам, які постраждали від булінгу (цькування), стали його свідками або вчинили булінг (цькування), про результати навчання своїх дітей (дітей, законними представниками яких вони є) і результати оцінювання якості освіти у закладі освіти та його освітньої діяльності;
подавати керівництву або засновнику закладу освіти заяву про випадки булінгу (цькування) стосовно дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу;
вимагати повного та неупередженого розслідування випадків булінгу (цькування) стосовно дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу.
3. Батьки здобувачів освіти зобов’язані:
виховувати у дітей повагу до гідності, прав, свобод і законних інтересів людини, законів та етичних норм, відповідальне ставлення до власного здоров’я, здоров’я оточуючих і довкілля;
сприяти виконанню дитиною освітньої програми та досягненню дитиною передбачених нею результатів навчання;
поважати гідність, права, свободи і законні інтереси дитини та інших учасників освітнього процесу;
дбати про фізичне і психічне здоров’я дитини, сприяти розвитку її здібностей, формувати навички здорового способу життя;
формувати у дитини культуру діалогу, культуру життя у взаєморозумінні, мирі та злагоді між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами, представниками різних політичних і релігійних поглядів та культурних традицій, різного соціального походження, сімейного та майнового стану;
настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства;
формувати у дітей усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України;
виховувати у дитини повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України;
дотримуватися установчих документів, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, а також умов договору про надання освітніх послуг (за наявності);
сприяти керівництву закладу освіти у проведенні розслідування щодо випадків булінгу (цькування);
виконувати рішення та рекомендації комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) в закладі освіти.
4. Держава надає батькам здобувачів освіти допомогу у виконанні ними своїх обов’язків, захищає права сім’ї.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають поважати право батьків виховувати своїх дітей відповідно до власних релігійних і філософських переконань, а суб’єкти освітньої діяльності мають враховувати відповідні переконання під час організації та реалізації освітнього процесу, що не повинно порушувати права, свободи та законні інтереси інших учасників освітнього процесу.
5. Інші права та обов’язки батьків здобувачів освіти можуть встановлюватися законодавством, установчими документами закладу освіти і договором про надання освітніх послуг (за наявності).
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про охорону дитинства
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 30, ст.142)
https://osvita.ua/legislation/law/3197/
Стаття 12. Права, обов’язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини
Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків щодо виховання дітей, захищає права сім’ї, сприяє розвитку мережі дитячих закладів.
Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов’язку утримувати дітей.
Порядок і розміри відшкодування витрат на перебування дитини в будинку дитини, дитячому будинку, дитячому будинку-інтернаті, школі-інтернаті, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї, іншому закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюються законодавством України.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров’я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків відповідно до закону.
У разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров’ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Медичні працівники у разі критичного стану здоров’я дитини, який потребує термінового медичного втручання, зобов’язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці.
Стаття 1179. Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою
1. Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.
2. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов´язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.
3. Обов´язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.
Дієздатність неповнолітніх віком від 14 до 18 років визначається ст. 32 ЦК, яка дещо обмежує їх можливості щодо здійснення прав і виконання обов´язків. Проте підлітки, які досягли 14 років, самостійно відповідають за завдану ними шкоду, є повністю деліктоздатними (ст. 33 ЦК), що тягне за собою можливість застосування до них повністю загальних положень ЦК щодо її відшкодування.
Правила про можливість притягнення неповнолітнього до цивільної відповідальності також закріплені у чинному кримінальному законодавстві. Так згідно ч. 2 п. 4 ст. 105 КК до неповнолітньої особи, яка досягла 15 років, має майно, кошти або заробіток, і скоїла злочин, можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру, зокрема, покладення на нього обов´язку відшкодування завданих майнових збитків.
Загальне правило про самостійну відповідальність неповнолітнього віком від 14 до 18 років за завдану ним шкоду має виняток – обов´язок батьків (усиновлювачів) або піклувальника відшкодувати завдану шкоду у разі відсутності у підлітка майна, достатнього для відшкодування, їх відповідальність носить додатковий (субсидіарний) характер. Тобто потерпілий спочатку пред´являє вимогу про відшкодування завданої шкоди до основного боржника — особи, яка завдала шкоди, а у разі незадоволення вимог у повному обсязі чи частково — до батьків (усиновлювачів) або піклувальника неповнолітнього. Субсидіарна відповідальність за неповнолітнього віком від 14 до 18 років покладається на обох батьків за принципом рівної дольової відповідальності незалежно від того, чи проживають вони разом, чи окремо.
Самостійний доход неповнолітнього може складатися із заробітної плати при постійній чи тимчасовій роботі, що регулюється положеннями трудового законодавства, доходу від підприємницької діяльності, відсотків від акцій, пенсії у разі втрати годувальника, аліментів тощо; власними коштами неповнолітнього можуть бути кошти на вкладах у банки, подаровані неповнолітньому чи одержані ним у спадок, тощо; власне майно — те, власником якого є неповнолітній (куплене ним, подароване чи залишене йому у спадок), в тому числі майно, що перебуває у спільній власності. Щодо поняття «достатнє» відносно майна неповнолітнього, то можливі наступні варіанти: а) у неповнолітнього взагалі нічого немає; б) він одержує так мало, що про самостійне відшкодування завданої ним шкоди мова йти не може. Тому ч. 2 ст. 1179 ЦК передбачає обов´язок батьків (усиновлювачів) або піклувальників відшкодувати завдану шкоду (майну, здоров´ю, моральну шкоду) або повністю, або у частці, якої не вистачає. Вибір одного з двох варіантів погашення боргу залежить від ступеня матеріального забезпечення неповнолітнього, а також від розміру завданої шкоди, мотиву поведінки, що спричинила завдання шкоди, ступеня вини як батьків (усиновлювачів) або піклувальників, так і самого заподіювача шкоди та потерпілого.
У разі відшкодування шкоди, завданої неповнолітнім, віком від 14 до 18 років, батьками (усиновлювачами) або піклувальником як у повному обсязі, так і у частці, якої не вистачає, останнім надається право довести, що шкоди було завдано не з їхньої вини (див. коментар до ч. 1 ст. 1178 ЦК).
Дещо інакше регламентує ч. 2 ст. 1179 ЦК обов´язок відшкодувати шкоду, завдану підлітком, позбавленим батьківського піклування, у зв´язку з чим він знаходиться у закладі, який за законом здійснює щодо нього функції піклувальника. Саме цей заклад зобов´язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Надання закладу можливості відшкодувати шкоду не лише у повному обсязі, а й частково свідчить про те, що вихованець приймає участь у витратах. Відносно можливості закладу довести свою невинність, то вона визначається за правилами ч. З ст. 1178 ЦК (див. коментар до вказаної статті). Заклад має право зворотної вимоги (регресу) до особи, безпосереднім і професійним обов´язком якої було здійснення виховання неповнолітнього (педагога, вихователя та ін.). Проте й тут діє правило, закріплене ч. 5 ст. 1191 ЦК, що виключає можливість пред´явлення регресного позову до особи, яка завдала шкоди (див. коментар).
Якщо у разі завдання шкоди малолітнім про його вину мови взагалі не було, то вина підлітка не може не братися до уваги.
Якщо обов´язок відшкодувати шкоду, завдану малолітнім, не припиняється ні з досягненням ним повноліття, ні після того, як він став власником майна, достатнього для погашення боргу, то інакше регулюється це питання у разі завдання шкоди неповнолітнім віком від 14 до 18 років. Так обов´язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється: а) після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття; б) коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.
Стаття 184. Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей
Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей – тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, – тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, – тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, – тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, що їх замінюють, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 166. Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування
Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, –
карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав
- Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.
3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.
4. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім’ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
5. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки кримінального правопорушення, він письмово повідомляє про це орган досудового розслідування, який в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, розпочинає досудове розслідування.
6. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.